Лідія Степанівна Войтович: життя прожити – не поле перейти.
Народилася 15 серпня 1926 року в с. Новоселівка Семенівського району Полтавської області. До війни закінчила 5 класів, батька забрали на фронт, а мама з шістьма дітьми залишилася в селі. Старша сестра була комсомольською активісткою. Товариш батька був залишений для підпільної роботи в районі, а тому перед приходом німців попросив сестру закопати всі комсомольські документи. Сама сестра встигла втекти до партизанів.
А в травні 1942 року за доносом сусідки німці забрали Лідію Степанівну і ще одну із сестер на примусові роботи. Спочатку була у Франції, а потім відправили як «остарбайтера» до Німеччини. Майже три роки по 18 годин працювала на хімічному заводі. У кінці війни американські війська звільнили і переправили у Францію. Під час авіаударів була поранена і пролежала в госпіталі 8 місяців. У жовтні 1945 року нарешті дісталася на Батьківщину. Але тут дивилися, як на зрадницю. Ні навчатися далі, ні працювати на керівних посадах не дозволяли. Декілька місяців працювала в редакції газети, але за постійними доносами то звільняли, то знову приймали на роботу (але редактор дуже її цінував як працівника ). Із 1950 по 1956 рік працювала на шахтах Донбасу. Потім із чоловіком поїхали на освоєння цілинних земель. А в 70-х роках приїхала в Гадяч. Працювала в заготконторі, а вже перебуваючи на пенсії – на Лютенському консервному заводі. Виховали з чоловіком 6 дітей (4-х синів та 2-х доньок). Більше 30 років вдова. Має дуже хорошу пам’ять, ерудована, до цього часу може читати німецькою мовою. Проживає з донькою та її сім’єю.
Днями наша шановна Лідія Степанівна відсвяткувала 90-річний ювілей. Зичимо їй міцного здоров’я, благополуччя і миру.
Ю.І. Усенко, голова міської громадської організації ветеранів війни так праці
