Їхав на війну, а зустрів кохання

Серед захисників України, що воюють на Донбасі, багато і наших земляків. Усі ми переживаємо за них, бажаємо живими і здоровими швидше повернутися додому. Герої цієї розповіді –  Олександр Гапша і його тато Іван із с. Ціпки.

Знаючи, що тато із сином служать в АТО, а додому приїхали у коротку відпустку, щоб справити весілля, ми вирішили завітати до них без запрошення. Зустрів нас сам господар, сина вдома не було, бо з нареченою поїхали до міста у справах. Батько з помітною гордістю почав свою розповідь про сина. У 2014 році закінчив Харківський університет ім. Кожедуба, здобув спеціальність «Автоматизація системи управління». Після навчання відправився на службу у Львівську область, де пробув рік, отримав звання старшого лейтенанта. Потім його відправили у Харківську область, де базувалася радіолокаційна станція. Одного разу у телефонній розмові повідомив, що направляють у Харків на навчання, а уже після цього Олександр відправився у м. Волноваха. Там провів 5 місяців, потім перевели у 58-у бригаду, яка базується у Авдіївці.

Розповідаючи про сина, батько ні слова не сказав про себе. Його призвали ще під час четвертої  хвилі мобілізації. На службу відправили у Десну: «Зі мною був і вже покійний Олег Перепелятник», – зі смутком розповідає.

Відразу призначили на посаду заступника начальника зенітно-ракетного комплексу «Оса». Полк знаходився у Білій Церкві, пробув там 2 місяці, перевели у Луганську область у Новоайдар. Після закінчення року служби заключив контракт на півроку. За цей час вдома побував двічі:

«Та й на весілля мене б ніхто не відпустив, відпросився, що ж це за  весілля без батька, це ж не воно. Але і зараз усе в телефонному режимі. Новина про весілля була неочікуваною, коли приїжджав останній раз у відпустку, ще й питав сина, чи кабана колоти, а він говорить, звичайно, папа, можеш колоти, поки женитись не думаю. Тут через деякий час дружина телефонує і говорить, щоб лаштував гроші, бо Саша жениться».

Розповів Іван, що годувати стали набагато гірше, у 2014 році, коли все розпочиналось, люди більше приділяли увагу військовослужбовцям, а зараз вони почувають себе ніби покинутими. Нахвалював місцевих волонтерів, які приїжджали до них.

Олександр, що повернувся додому, явно не очікував нас побачити, але з  радістю погодився поспілкуватися і відразу почав розповідати, як познайомився з нареченою.

«Познайомилися у м. Волноваха, де стояв з попередньою бригадою. Спілкуватись почали ще на початку весни, і вже через місяць запропонував їй зустрічатись, а через два, запропонував і одружитися. Аня згодилась, не роздумуючи».

Після її щирого «так» Олександр відчував себе найщасливішим чоловіком у світі. «Ніколи не думав, що зустріну на війні своє кохання. Після цього, мабуть, ще більше починаєш вірити у долю».

…Одного разу вийшовши в місто, побачив гарну дівчину, не міг втриматися і підійшов познайомитися, обмінялися телефонами. Часу для зустрічей майже не було, а коли і є вільна хвилинка, то йдеш до техніки, потім – до зброї, за ними також потрібен догляд, щоб ні те, ні інше не підвело. Потім були стосунки на відстані.

«Вільного часу обмаль, тому доводилось йти на хитрощі, типу, вийду в магазин або потрібно посилку забрати, і ці пару хвилин проводив з нею, а так хотілось обняти, поцілувати кохану».

У попередню відпустку вдома був півтора місяці, подавали заяву до ДРАЦСу, після цього Олександр відправився у Дніпропетровську область служити, Аня ж поїхала на Донбас додому. «Здесь мне очень нравится, но я тут бы не жила. Приезжать в гости – с удовольствием. Гадяч для меня – вторая Волноваха. Городок хорош, но жить там тоже не согласилась бы.  В селе очень добрые, отзывчивые люди. У нас, возможно из-за такой ситуации, которая сложилась, люди более зле. Сейчас не работаю, уже после свадьбы будем вместе к чему-то стремиться», – ділиться враженнями Аня.

«Тепер у мене два дома – у Ціпках і там, де моя Аня. Надіюсь, буде і третій, свій куточок», – замріяно розповідає Олександр. Удома хотілось би побути і довше, але вже 1 вересня потрібно бути в Авдіївці, а Аня поїде до себе до дому.

«Відстань не лякає, уже звикли, проте скучати будемо більше», – упевнено говорить Олександр.

Весілля гуляли на 70 чоловік, гостей поприїжджало з різних куточків України. Наостанок тато Олександра, Іван Гапша, висловив велику подяку волонтерам та усім небайдужим, які не боялися, а приїжджали до них в зону АТО і привозили усе, що їм було потрібно.

Ми також приєднуємося до привітань і бажаємо молодятам великого і безмежного щастя на мирній українській землі.

Оксана Руденко, Олександр Товстий

НА ФОТО: Зліва направо: тато Ані, товариш Олександра, Олександр Гапша, Аня, Іван Гапша.