«Прийомка скоро – знову будемо «пиль» в очі пускать!»

Усі добре знають, що районні школи хоч і ремонтують, але не так часто, як хотілося б. Та із тим фактом, що найчастіше усі оновлення там проводяться за кошти самих батьків, навіть не посперечаєшся. Отож і вигляд вони мають усі майже однаковий.

Цьогоріч, прийом шкіл районний відділ освіти розпочне 8 серпня. Усі заклади освіти будуть ретельно оцінені на предмет повної бойової готовності. Але чи справедливою буде та перевірка? Адже кажуть, що у районі як у великій родині – когось люблять більше, а когось – ні…

Тож перед початком нового навчального року ми вирішили провести власну «прийомку» закладів освіти і навідатися до шкіл Гадяцького району. Раптом десь ще не усунули пряму загрозу для учнівського життя?

Для першого рейду обрали кілька шкіл навмання – без попереджень, щоб не натрапити на «показуху» ми приїхали у Петрівсько-Роменську школу.  На перший погляд усе пристойно – побілені бордюри, скошена травичка, прибрана територія.

Школа була відчиненою , але здивував надпис просто на вхідних дверях «Обережно! падає плитка!». От тобі й перша «загроза».

Всередині усе гарно – ми потрапили саме на підготовку до першого вересня одного із батьківських колективів початкових класів.

На наше запитання чи хтось допомагав у проведенні ремонту, батьки не змогли змовчати:

«А скажіть за чий рахунок все робиться? Нехай нам покажуть, що у нашій школі зробила влада? Ми зробили все самі від світильників до підлоги. Навіть підручники купуємо за власний кошт.» 

На гомін і спалахи камери прибігла завуч школи: «Що вам не подобається у нашій школі? заходьте, дивіться –  усе у нас добре!» 

І справді, школа складає непогане враження – чисто, пофарбовано, охайно. От якби ще плитка не сипалась… Але ж у цьому ніхто не винен – самі ж не мають можливості відремонтувати усю школу, а коштів ніхто не виділяє.

А ще дуже хвалили директора школи за те, що не погодився перевести школу на дров’яне опалення – тепер взимку сидять у теплі. От так і живуть.

Їдемо далі – Сергіївська школа. Назустріч нам вийшла завідуюча дитячим садочком, який розташований у цьому ж приміщенні. У садок ми не втрапили (діти якраз лягали спати), а школа була зачинена (і до того ж пофарбована підлога). Тож оцінити навчальний заклад ми змогли лише зі слів працівників, які, на щастя, були досить говіркими. 

«Прийомка скоро – знову будемо «пиль» в очі пускать!, – сміються, – У нас все добре , ви не подумайте погано. Скажемо вам так – у всіх проблеми однакові. Просто у одних школи новіші , а у інших – старі. Та й по чесному вам ніхто не скаже. Тому у нас все нейтрально!». На питання чи є пліснява на стінах, жіночки зі сміхом відповіли «та хіба її десь немає?».  Прогулявшись територією школи нам вдалося побачити нині модну будівлю по всіх школах – навіс під дрова. Поцікавившись чи тепло взимку в школі, працівники відповіли негативно. Кажуть, що не гріють дрова так, як газ. Але ж вірять у те, що, мабуть, так вигідніше. «Угрози жизні нєт!» – дружно відповіли нам на прощання і запросили приїздити у гості частіше.  

Качанівська школа – одна із найкращих на наш погляд. Навчальний заклад відносно новий, територія чиста. Із порогу відчувається запах свіжої фарби – чутно, що тут вже готуються до зустрічі школярів. На робочомумісці був шкільний техпрацівник – вона не вагаючись і провела нам екскурсію закладом освіти. Школа ще неповністю готова до навчального року, але вже сьогодні видно результат і здається, що приховувати нічого.

Але й тут, як і у інших школах, батьки самі купують шпалери і ремонтують класи. І не дивлячись на те, що зайвих коштів немає, тут все облаштовано майже ідеально. 

«У нас на другому поверсі ще краще ніж тут: є і музеї, і вставки», – не припиняла ні на хвилинку розхвалювати школу техпрацівник. Загалом, оглядову екскурсію повела на п’ятірку – усе в нормі, «придратись» ні до чого.

Жаль лише, що величезна теплиця у дворі школи занехаєна. Можна було б використовувати додільно.

Зворотною дорогою ми вирішили навідатись ще до одного закладу освіти –  Біленченківської школи. Саме ця школа нині під пильним наглядом, адже, нібито, вона найгірше підготована до навчального року.   

«На ремонт школи ми планували виділити кошти напополам із райрадою, – розповідає сільський голова  Сергій Нікітенко, –  Сільрада вже виділила 300 тис. грн., а райрада додавала 37. А на останній сесії ще 5 тисяч гривень виділила.»

До розмови приєднався і директор школи. Він розповів, що фінансування на ремонт аварійного даху і спортзалу вони просили вже давно. Тепер же до них навідалась перевірка, яка і насварила за ту плісняву, яка й утворилась через дірки у даху.

Також ми дізнались, що школа знаходиться на балансі районної ради, а дитячий садочок, що на знаходиться на першому поверсі тієї ж будівлі – на балансі сільської ради.  Цим і пояснюють те, що садок відремонтований, а школа у набагато гіршому стані.  

Директор школи зізнається, що останнім часом тільки те й робить , що водить екскурсії. Усім здається, що увага саме до них надто прискіплива.  

Школа введена у експлуатацію у 1974 році. Відтоді капітального ремонту не було. На ремонт даху, який є найбільшим « головним болем» потрібно 380 тисяч гривень. Але обов’язковою умовою перед ремонтом даху є укріплення стін металом, на яке потрібно ще 212 тис. грн. А таких коштів вони не мають.

А тепер ще й голова сільради потрапив у фокус нагляду – нібито у поліцію надійшло анонімне звернення, у якому Сергія Нікітенка звинуватили у привласненні державних коштів. І основним аргументом є те, що на Будинок культури кошти виділялись, а на школу жодного разу. Уже й слідчий приходив, опитував директора сільського клубу і сільського голову – шукав, де б можна було «присвоїти» кошти…Документів із собою не мав, тож візит залишився не зрозумілим.

Відвідали ми і школу, і садочок, і будинок культури. Справді школа потребує капітального ремонту. На час нашого приїзду стіна із пліснявою була забілена, але це не врятує її і щойно піде дощ, усе «вилізе» назад.

«Це ж повинен фінансувати районний бюджет, – розповідає директор школи,  – У минулому році зібрали із батьків кошти і пофарбували школу. А так навіть на фарбу не було. Цього року вже допомагає сільрада. Ніхто ж не рахує того, що сільський бюджет нам передає не кошти, а те, що просимо ми (купують різні прилади).»

Отакий імпровізований рейд ми розпочали минулого тижня. Надалі продовжуватимемо перевіряти стан готовності шкіл до навчального процесу. Цікаво, чи знайдемо ще «порушення», які виникли унаслідок незрозуміло чиєї недбалості.

Олександр Товстий

Оксана Кириченко