Головний помічник лікаря

Усі красуні, розумниці, прекрасні спеціалісти – так відгукуються пацієнти про медичних сестер Веприцької АЗПСМ. Усе у них налагоджено, дружно, допомагають одна одній, діляться досвідом. По-іншому ж не можна, вони ж медСЕСТРИ!

Завітали ми в амбулаторію у розпалі робочого дня – там саме відбувався прийом пацієнтів, і роботи було хоч відбавляй. Але дівчата не відмовили у спілкуванні і швиденько зібрались у найзатишнішій кімнаті.

Медсестринський колектив амбулаторії невеликий – щоденно із 8-ї до 15-ї працює п’ятеро дівчат. Штат практично незмінний протягом кількох останніх років, тож і не дивно, що усі між собою здружились. Найдосвідченіша серед медичних сестер Тетяна Нажа, має 26 років стажу. Усе життя працює у рідній амбулаторії. Щоправда раніше працювала фельдшером, а от після недавніх медичних реформ її «перевели» у медсестри.

«Ця професія найбільш самовіддана і достойна для жінки, для матері, – говорить Тетяна. – За роки щоденної праці я впевнилась, що медсестра – це головний помічник лікаря. Вона і хворого доглядає, і стежить за дотриманням лікування».

23 роки працює Любов Оленьова. Закінчивши Лебединське медичне училище у 1990 році, вона влаштувалась на роботу у Веприцьку амбулаторію. Можна лише здогадуватись, наскільки жінка любить свою роботу, адже кожного дня, щоб дістатись до Веприка, вона велосипедом долає 7-кілометрову відстань від Бобрика, де мешкає.   

Світлана Бутко працює 18 років. Виконує обов’язки дитячої і за сумісництвом сімейної медсестри. Саме під час нашого приїзду до кабінету дитячої медсестри стояла величезна черга, тож поспілкуватись особисто не вдалося. Проте Світлану Бутко її ж пацієнти охарактеризували як ідеального спеціаліста, чуйну та відповідальну медичну сестру.

Досвід старшого покоління у стінах амбулаторії переймають наймолодші і за віком, і за стажем роботи медсестрички – Тетяна Пилипенко (працює 10 років) і Надія Скрипка (працює 6 років), обидві випускниці Лохвицького медучилища. Свій перший день в амбулаторії дівчата пам’ятають, ніби це було вчора.

«Важко передати ті емоції та відчуття. Дуже переживали за найменші дрібниці: як приймуть у колективі, адже це маленька родина, як сприймуть хворі».

Згадують, що найбільше боялися щось забути чи неправильно застосувати на практиці  вміння, здобуті на навчанні. Тепер же своїм колегам, які ще не мають досвіду роботи, радять набратися терпіння. І ми добре розуміємо чому – медсестринський труд не із легких. Судіть самі: працюючи із ранку до ночі, потрібно професійно ставитись до обов’язків, наглядати за пацієнтами, а інколи підтримувати їх словами, вселяти надію на одужання. А це, згодьтеся, не просто.

Сьогодні, завдяки злагодженості та згуртованості, колектив працює ідеально. У роботі, кажуть, влаштовує все: і фінансування, і забезпеченість медикаментами. Амбулаторія навіть власну «швидку» має, завдяки якій персонал швидше реагує на виклики. 

Але найбільшою похвалою для медсестер буде дізнатись, як цінять їх труд самі вепричани. Ще жодного разу, кажуть люди, місцеві медсестри нікому не відмовили у допомозі. А коли лікар на викликах, а комусь у селі стало погано, то летять вони на допомогу у різні кінці села хто велосипедом, а хто пішки. Але у біді точно нікого не покинуть.

Оксана Кириченко

На запитання «Як святкуватимуть професійне свято?» дівчата зізналися: єдиний чоловік у їхньому колективі Микола Дулич (лікар АЗПСМ) щорічно вітає їх і пригощає тортом. Тож і цьогоріч будуть чекати.