«Як не йти? У мене дві доньки. Мені є кого захищати»

«Мене не беруть у добровольці!» – переступивши поріг редакції, знервовано заявив 50-річний Андрій Олєйніков із с. Вечірчине. Він звернувся у райвійськкомат, чоловікові дали направлення на проходження медичної комісії.

– 10 лютого обійшов усіх лікарів. Поставили ст. 40 і написали діагноз: ішемічна хвороба. Так я зроду в лікарні з серцем не лежав! – говорить Андрій Володимирович.

Два лікарі – терапевт і заступник головного лікаря – відмовилися ставити печатку і підписи, бо таки зафіксували незадовільну роботу серця.

– Мені завтра відправляться на Житомир, а тут… – із розпачем махнув рукою чолов’яга.

Його повернули з військової частини, що знаходиться за Чугуєвом.

– Усе через цей папірець. Написали обмеження… – не стихають емоції в Андрія Володимировича. – Я ж ніколи з серцем не лежав, не знаю, де й воно. 50 років бігаю, як лось.

Чоловік і справді виглядає дуже жваво. Про хворобу і не думає.

– Може, як кардіограму робили, липучки відпадали, то й збій пішов? – шукає виправдання Андрій Олєйніков.

Тридцять років тому чоловік пройшов строкову службу у стройбаті. Працював у Запоріжжі, в Одесі охороняв нафтопереробний завод.

– Ось дивіться я у «Явір-2000» служив, – знімає куртку і показує шеврон.

Раніше також проходив комісію, але подібного не виявляли.

Чоловік не покидає й думки піти добровольцем, попри протипоказання лікарів. Якщо не беруть від райвійськкомату, піде в один із окремих добровольчих батальйонів. Таких, як він, не вистачає всій Україні: здоровий ентузіазм і честь обов’язку. Приклад, який хочеться наслідувати.

– Як не йти? У мене дві доньки. Мені є кого захищати, – говорить Андрій Володимирович.

Олена Савченко