«Это что, ваш виноград? Да не может быть. И арбузы какие! А нам говорят, что здесь ничего не растет».

За будинком гадячан Ольги та Сергія Павленків не город з картоплею, як у більшості. Не червоніють помідори і не зеленіє листя кукурудзи. На задньому дворі господарів справжнісінький виноградний сад. Гроно за гроном – то зелений, то рожевий, синій і навіть червонуватий – виглядають крізь зелене латаття виноградного листя.

– Близько 250 кущів насаджено, – веде на екскурсію по двору господиня. – Ой, та ми ще не дуже досвідчені – 8 років займаємося. Це не так багато. Ось по весні полуницею підторговуємо. Вони добрі «сусіди» із виноградом, – продовжує Ольга, показуючи між рядами винограду насадження полуниці.

Подружжя Павленків спочатку навіть  і не думало займатися розведенням ягоди. Купили для себе 12 саджанців найпростіших сортів. Уже в перший рік побачили грона…

– А  на другий мали масову ягідку. На третій рік уже винесли виноград  на ринок. Уявляєте, ніхто не вірив, що це наша гадяцька ягода, – продовжує жінка.

Коли родина Павленків зрозуміла, що справа пішла, почали більше цікавитися виноградарством. Хоча Сергій – колишній будівельник, а Ольга працювала завскладом, та це не завадило їм взятися за вирощування, ще й коли заняття в задоволення.  Почали виписувати журнали, їздили по саджанці в сусідні райони та області. 

– Були у виноградному розсаднику, який знаходиться в Бобрівнику, у Люботині брали сорти. Тоді чоловік їздив у Карлівку на екскурсію, там живе відомий виноградар. Замовив саджанців – 250 гривень один корінчик коштує! – продовжує Ольга.

Виноград у вирощуванні досить вибагливий. Якщо є система крапельного поливу, говорять Павленки, то врожай збільшується на 30%.

– Ось сорт «Зося», ось «Фантазія», «Снегирь», «Антоній Великий», «Преображение»… – показує Ольга виноградні грона. Біля кожного куща є бирка, де вказано назву сорту.

Усі кущі, які, до речі, сформовані «V»-образно, підв’язані до спеціальних опор.  Цілу зиму Сергій працював над ними.

– Здавалося б, раніше такі виноградники можна було побачити тільки в Криму. Ніхто не знав, що у нашій місцевості земля придатна для його вирощування? – запитую.

– Мабуть. Хоч і за останні 20 років потеплішало, але ж не до такої міри. Просто люди не займалися цим ніколи, – відповідає  чоловік.

ЦьогорічОльга та Сергій Павленки винесли грона на продаж 1 серпня. У минулому році – на день-два раніше. Щовесни продають ще й саджанці.

– Колись, та ось недавно, стоїмо на ринку з виноградом, а біля нас кавуни продають (із зіньківського села). Підходить до нас переселенець із Криму і питає: «Это что, ваш виноград? Да не может быть. И арбузы какие! А нам говорят, что здесь ничего не растет».  Та як не робити нічого, то й не ростиме!  – розповідає  господиня. – От як купляють саджанці, то просять, дайте такі, щоб не заморочуватися. Але ж цього не буде. Який же тоді він виросте?

І справді, вирощувати виноград – не картоплю садити (хоча й це справа клопітна). Бо подружжя Павленків годинами працюють у розсаднику – треба ж і обрізати листя, і попасинкувати, і перевірити, чи не хворіє…

Хвалить Ольга Павленко свого чоловіка, та й є за що. Бо майже всі клопоти по вирощуванню лежать на ньому. Каже, що «той виноград і сниться чоловікові». А ще у Сергія легка рука – що не посадить, те й прийметься.

– Його навіть люди просять, щоб прийшов і посадив. Он, наприклад,  у Соснівці, де піщаний ґрунт, треба вкидати корінець у глибину 1,5 метра. А в нас достатньо 60 см, – розповідає.

І Ольга, і Сергій Павленки із заплющеними очима можуть розрізнити на смак будь-який із 150 сортів. Знають назву і без позначки. Кожне гроно так бережно беруть у руки, роздивляються, немов пишаючись своєю ж роботою, по ягідці відривають і смакують. Ця насолода від плодів, вирощених важкою працею,  – ось найбільша нагорода для господарів.

Олена Козаченко