Один день із життя села Сватки.

Чиї огірочки? – Сватківські! Чиї поросятка – Сватківські!

…Післяобіддя. Хмуриться і хмариться небо, ось-ось піде дощ, свіжим подихом війне по причепурених вулицях села – Сватки готові до Великодня. Побілені та пофарбовані паркани, вигребені обійстя, виметені двори привертають увагу, тільки-но в’їжджаєш у село. Через кілька днів запахнуть Сватки духмяним солодом свіжоспечених пасок, а поки-що селяни в буденних клопотах.

Чим живуть місцеві жителі і що поробляють, дізнавалася, навідавшись у дві сватківські сім’ї.

У родині Шаповал саме обід. Двоє школярів повернулися з уроків, старший син прийшов перекусити з роботи, а тато Сергій і мама Наталія перепочинуть від домашньої роботи. А її – хоч греблю гати.

Чималеньке господарство, грядки, дворище – клопотів вистачає, та, щоправда, робота ж сім’ю й годує.

Живуть господарі без годувальниці – корову не тримають ось уже два роки.

«Багато роботи і без того. Це ж і пасти треба, і доглядати. Накладно дуже», – говорить господиня.

Шаповали з 2004 мають своє фермерське господарство – «Ромашка». До речі, назване на честь старшого сина Романа.

«Обробляємо майже 100 гектарів землі Сватківської та Римарівської сільських рад. Сіємо соняшник, кукурудзу, овес, пшеницю…» – продовжує розмову НаталіяВалеріївна.  

Не нахвалиться подружжя дітьми – основними помічниками, а їх троє: старший, 19-річний Роман, працює фельдшером у ФАПі (закінчив Лохвицьке медучилище, мріє стати хірургом), Ігор (17 років) – старшокласник, планує продовжити батьківську справу, тому вступатиме до аграрної академії.

«Пишаєтеся такими дітьми?» – питаю.

«Та й є чим», – скромно відповідає.

У цей час із хати вибігає донечка Олеся з лялькою-мотанкою, зробленою власноруч.

«Ось у неділю їдемо на конкурс, і наприкінці квітня – ще один, від музичної школи», – говорить мама Наталя і гладить рукою світлокосу дівчинку.

Тут підходить і середульший син.

«Ігорьок нам дуже допомагає. У минулому році все зерно перевозив. Сам трактор відремонтував», – продовжує жінка.

«Та Рома ж на роботі. Коли він допомагатиме?» – засоромившись, відповідає хлопчина. 

Нашу розмову приглушує шум: господар саме обслуговує сусіда-дідуся. Той приїхав переробити зерно на дерть. Таких «клієнтів» чимало у родини. Ще й власна олійниця користується попитом у селі.

Мають господарі ще й свинарник – розводять поросят на продаж. Кажуть, їздять з усього району.

Ось так хазяйнує звичайна сільська родина – своїми руками на своїй же землі.

***

…Сім’ю Мінченків знають не лише в рідному селі. Знають, бо сватківська городина чи не найпершою з’являється на місцевих ринках. Свіжі огірки й помідори – чи не найбажаніші ласощі навесні. А ще ж якщо й місцевого виробництва!..

Тож я напросилася на екскурсію по сватківських теплицях, які важко не помітити здаля.

Заходжу у двір, кидаються в очі доглянуті клумби і дерев’яна альтанка, яку, як розповіли потім господарі, зробили власноруч.

Назустріч іде Катерина Дмитрівна – господиня двору. Саме вона і веде мене оглядати теплиці. Зав’язується розмова.

– Давно займаєтеся? І, мабуть, одні з перших?

– Ой, та вже довго, років 15. Ми першими почали у Сватках, а в районі, мабуть, книшівчани.

Заходимо у теплицю, гріємося.

– Як починали? Хтось підказав чи десь побачили?

– Самі, усе самі – з чашок поливали (сміється – авт.). Тепер он «капелька» лежить (система крапельного поливу), а раніше ж шлангами поливали.

– Згадайте, що садили першого разу?

– Капусту, огірки…

– У перший рік у нас взагалі теплиці з берези були, – приєднується до розмови менший син Микола. – Зараз же арки металеві.

– Скільки взагалі теплиць маєте, порахуйте.

– Шість теплиць і один розсадник, у якому вирощуються розсаду. Теплиці всі різної довжини.

– Розкажіть, може, де запозичували досвід, у когось піддивлялися чи самі на власних помилках і навчалися?

– Та самі. То правда, на помилках навчалися. Було всього: і 10 тисяч капусти, і 4 тисячі помідорів, уже з плодами, вимерзали. Було що й теплиці завалювалися…

– Ти розкажи, як той рік було, – говорить син.

– Ой, краще не згадувати. У минулому році снігом завалило і льодом…

– У кожній теплиці різне посаджено?

– В основному огірки і трохи помідорів.

– Коли починаються роботи в теплиці і коли найбільше її?

– Починаємо в кінці січня або на початку лютого. А клопотів найбільше зараз, бо треба й повисаджувати, і попасинкувати, і підкрутити.

Обходимо усі теплиці. У кожній обладнана «буржуйка», яку виготовляли самостійно. Микола підвозить на возику дрова і підкидає, щоб добре топилося. У теплицях по 7-8 рядочків розсади.

– Ви, мабуть, певних норм дотримуєтеся?

– Так. Кожен огірочок підкручується на стебло, кожен пасинкується.

– Словом, роботи тут…

– Це правда. Хоча всі ж займаємося – і чоловік, і сини, і невістки.

– Коли перші огірочки будуть?

– Та ось, дивись, уже маленькі є, – показує на зелені пуп’янки під широким листям. – Та цей рік ми трохи запізнилися, а так би вже й були.

– Кожен день доводиться поливати?

– Ні. Тепер же технології! Ось така система: знизу на шлангах дірочки, з яких капає вже нагріта у бочці вода.

– Самі такий механізм придумали, чи як?

– Та в Інтернеті тепер що тільки хоч. У нас він не дуже давно. Може, років 5. А перед тим шлангом тягали.

Заходимо в розсадник. Тут саме в роботі невістка Леся – розсаджує пагінці в окрему посудину.

– Ось так, зразу садимо в лоточки, тоді пікіруємо у «стакани». Ось розсада помідорчиків – морози закінчаться, висадимо в ґрунт, – продовжує Катерина.

– Як працюється? – питаю в Лесі.

– Нормально (посміхається – авт.). Роботи вистачає, от тільки буває неприємно, коли виходиш на базар, і починається: «Воно у вас привозне, а не своє». Або кажуть, що у все «занітрачене», хоча ми, крім перегною, нічим не піддобряємо. Я ж коли була вагітною, то і сама їла, і дівчатам радила.

Заходимо до ще однієї теплиці – її готують до висадження помідорів. Стоїть мотоблок, ним зорювали землю.

– А раніше лопатами копали, – згадує старший син Андрій. – З року в рік намагаємося модернізувати вирощування, світ не стоїть на місці.  Думаємо про покращення технологій, але все воно чималих коштів просить.

– Зізнайтеся, розподіляєте роботу в теплицях на жіночу та чоловічу?

– Так. Жіноча – полоти, пасинкувати, підкручувати. А чоловіча – копати, топити, дрова носити.

Два сини вивозять овочі на місцеві ринки, кажуть: «Батьки вже від’їздили своє, тепер наша черга».

– Теплиці годують три сім’ї:  нас із чоловіком, двох синів із невістками та онуками, бабусю, – з посмішкою говорить Катерина.

– А на грядках що садите?

– Помідори. Три гектари на полі в минулому році засадили, а потім у Полтаву оптом відвозили. Правда, цим тільки почали займатися.

– Це ж треба й там усе доглядати, поливати…

– Аякже. Поставили будку, ночуємо там. Його ж і сторожувати треба, бо всякого буває.

– То приїжджайте до нас на поле, коли збиратимемо помідори. Фотки класні вийдуть.

– Обов’язково, – відповіла я  і попрощалася з сім’єю городників, однією із найдосвідченіших у районі.

Олена Козаченко