«Узую я мешти, накину маринарку на плечі та пройдуся вуличками Львова»

Заполонили Україну «москалі», «хохли», «бандери»… Уже й не зрозумієш – хто є хто, хто гарний – хто поганий, хто правий – хто лівий…

Нещодавно брала участь у семінарі в Польщі, тож пощастило провести два дні у Львові. Не буду оригінальною – люблю я місто Лева. Бувала у ньому вже близько двох десятків разів, прекрасно розумію різницю між «філіжанкою» та «колежанкою», а гасло «Слава Україні» знаю не з київського Євромайдану, а з львівської «Криївки».

 «Криї?вка» – ресторан-кнайпа у Львові. Відкритий у вересні 2007 р. Заклад оздоблений у вигляді польової криївки УПА, знаходиться у підвалі одного з будинків за адресою: площа Ринок, 14. Підхід до кожного клієнта тут особливий. На вході вас вітає мужчина з автоматом у формі вояка УПА та запитує гасло: «Слава Україні», відповідь: «Героям слава». Іноді доводить випити штрафні сто грамів медовухи – тоді всі в Криївці стають рівними – і вас проводять у підземелля. Тут на вас чекає тир, зброя, із якою бігали ще воїни-повстанці, виставка старих документів та фото, музика часів бандерівського підпілля. А головне – веселі компанії та абсолютна мультикультурність контингенту. Гастрономічний вибір у ресторані в межах української та польової кухні, уся їжа подається у військовому посуді. Варто спробувати «патріотичні» страви, такі, як смажені свинячі рильця і вушка.

До речі, про жителів Західної України. Процитую вчительку зі Львова, яка уточнювала, як їх слід називати. «Усе залежить від ступеня освіченості: якщо «розумні» люди знають про Степана Бандеру, то всіх західняків називають  БАНДЕРІВЦЯМИ.  Деякі громадяни гарно знають Остапа Бендера, тож для них ми БЕНДЕРІВЦІ. Проте, останнім часом прихильники актора Антоніо Бандераса називають нас БАНДЕРАСИ».

Моя подруга з Харкова дуже боялася розмовляти російською мовою, допоки не почула в трамваї людей, що теж говорили російською.  Її мама час від часу телефонувала та перевіряла, чи все з нею добре, чи не побили її бандерівці, адже їх там повно.

До речі, це правда. По всьому місту можна відчути присутність Степана Бандери та бандерівців. І на білбордах, і на стінах, і на футболках туристів.

Навіть вуличні музики співають бандерівські пісні, тобто гімн Українських Січових Стрільців:

Марширують наші добровольці у кривавий тан

Визволяти братів-українців з московських кайдан.

А ми тії московські кайдани розірвемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

І все у Львові якесь незвичайне, якесь європейське, але з особливими львівським патріотизмом. Поки їхали у маршрутці до автовокзалу, побачила декілька цікавих особливостей. Біля багатьох державних установ та навчальних закладів влаштовано стіну пам’яті Небесній Сотні. У центрі, біля пам’ятника Шевченка, цілий меморіальний комплекс спорудили поряд з наметовим містечком. Помітила  встановлений хрест в одному з парків з написом: «Тут буде облаштовано алею пам’яті Небесної Сотні». Майже кожен будинок прикрашений фігуркою Діви Марії.

Релігійні жителі Львова. У них навіть у деяких школах під час посту на танцюють і не співають. Не проводять ніяких заходів. Новорічні вечори – це велика рідкість у школі, теж через піст. У нашій групі було чотири вчительки зі Львова,  троє з них сказали, що ялинку встановлюють вдома десь 3-4 січня, уже перед Різдвом. Новий рік мало хто святкує. Яке ж свято може бути під час Різдвяного посту? На 8 березня теж без свята залишилися. По-перше, тому що знову ж Великий Піст почався. По-друге, свято радянських часів не дуже приваблює. І по-третє, батьки львівських учнів неодноразово виступали проти вручення подарунків та квітів учителям. Навіть, День учителя  у деяких школах – звичайний день.

Назви магазинів та ресторанів теж оригінальні: «Речі для малечі», «Кнайпа під липою», ресторан «Шекспір», «Ми зробили у Львові». Одна жіночка з польським акцентом скаржилася  подрузі на падіння курсу гривні,  що суттєво впливає на бізнес. Її тета (мамина сестра) «гендлює» косарками, які привозить з Польщі, то зараз змушена припинити торгівлю. «То не дуже файно», – задумливо відповідала співрозмовниця.      

До тієї ж маршрутки на зупинці зайшов жебрак, як на мене, схожий на румуна. Ламаною українською мовою просив допомоги, дякував Богу та всім, хто допоміг. А допомоги він і справді отримав десь від 10 чоловік. Бабуся, що сиділа поруч, негайно витягла з гаманця 2 гривні та подала жебраку.

До кінця дня ще багато цікавого ми побачили. І сирників, ябчанеків (яблучний пиріг)  та рибних  штрудлів у львівських пляцках  поїли, на площі Ринок, і  музей пивоваріння відвідали, і сувенірів купили. Щоправда ледь докликалися чоловіків, що продавали магніти, бо вони зайняті були інтелектуальної розвагою – грою в нарди.

Одним словом, місто Лева недаремно названо одним з кращих міст для туризму. Знайдеться у ньому місце для кожного, незалежно від того,  якою мовою він говорить та якою валютою розплачується.

Руслана Шаманська