м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б

Міфи і правда про строкову службу, «дідівщину» і АТО

0 02 04 8532316de484cea4994817e5d4824958ba2a7cc7952b8f3a27ed0fbf71d7596a fullЩойно стартує призовна компанія у районі, звідусіль чуємо про те, що бажаючих служити дуже мало. Гостроти ситуації піддають і чутки, що строковиків можуть відправити в АТО. Зрозуміло, що кожна мати, не знаючи, де правда, намагається будь-якими способами уберегти свого сина від служби в армії.

Днями до редакції завітав 22-річний вепричанин Віталій Гордієнко, який лише кілька днів тому повернувся із військової частини після проходження строкової служби. Він розповів нам без прикрас, як насправді проходять ці півтора року в армії.

Повістку отримував двічі

До служби Віталій працював у Веприцькому ліцеї вихователем. Уперше отримав повістку у грудні 2015-го. Тоді ж пройшов медичний огляд, співбесіди і був направлений на розподільний пункт у Полтаву. Добу чекав відправлення у військову частину, але коли усіх інших уже розподілили, його…відправили назад додому і сказали готуватись до наступного призову.

Навесні 2016-го отримав повістку знову.

«Потрапив у першу партію. Приїхав, пройшов медкомісію і 23 травня знову був на розподільному пункті. Там пробув три дні. Умови терпимі, якщо не згадувати про те, що спали усі на дерев’яних лежаках.

25 числа мене перевели в Полтавський військовий інститут зв’язку, був там місяць, після чого мене відправили на постійне місце проходження служби у Житомирську область, місто Новоград-Волинський, 12-й окремий полк оперативного забезпечення. Це інженерні війська. Нас розподілили по батальйонах, мене – у понтонний. Ми відповідали за переправу техніки через водойми. Особисто я був водієм».

DSC 9135Казармові будні

Звісно, Віталій чув про те, що умови, в яких проживають військовослужбовці, не завжди відповідають стандартам. Тому погоджується, що, можливо, йому пощастило із місцем служби. Адже казарма була більш ніж комфортною, а умови, створені для строковиків, майже ідеальні.

«У всіх казармах був свіжий ремонт, світло і тепло. Що ще потрібно для служби? До того ж ми, військовослужбовці, були зацікавлені у тому, щоб у нашій казармі було чисто, тож прибирання проводили тричі на день.

Окрім того, за півтора року мені видали три  комплекти одягу, видавали і деякі засоби особистої гігієни.

Підйом і зарядка – о шостій, окрім неділі, у вихідний – о 7-й ранку. До того ж,  щодня обов’язковий ранковий огляд солдата – це перевірка зовнішнього вигляду. Тож, за нами ще й слідкували, не можна було з’явитись непоголеним чи неохайним.

Звісно, відразу було незвично, але із часом усі увійшли в ритм. Уранці загальна нарада, де старші батальйонів давали нам завдання на день. В основному, моїми завданням були відновлювані  роботи: ремонт техніки і прилеглої території. Хоча у нашій військовій частині і так усе було у більш менш задовільному стані».

Особистий час, розповідає Віталій, також проходив цікаво: міг спілкуватись із товаришами по службі, грати у шахи і шашки або ж телефонувати рідним. Нині листи додому вже не пишуть, мобільний телефон не відбирають – його дозволено мати кожному, щоправда користуватись ним можна лише в особистий час.

До речі, і відомі «100 днів до наказу» тепер рахують не так, як колись. Строковики просто встановлюють на телефон спеціальну програму «ДМБ-таймер» і щодня отримують точно вирахуваний час до відправки додому. Віталій із посмішкою згадує, як програма щоранку вітала його із тим, що скоро демобілізація.

Що у раціоні солдата? 

Про військову їдальню Віталій  Гордієнко також згадує лише приємними словами.

«До маминих пирогів, звісно, далеко. Але годували нас смачно. Найчастіше у раціоні було рагу, але також готували й різні каші. В залежності від сезону давали котлети, ковбасу. На сніданок до першої страви обов’язково був сир і масло. На обід – перше і друге блюдо, плюс салат. Вечеря також смачна».

Віталій чув про недавній скандал із тушонкою, якою Міністерство оборони годувало військових. Але, на щастя, подібних казусів у їхній частині не було.

Проте була інша цікава історія, пов’язана із кухнею. Зазвичай їх не залучали до чергувань у їдальні, але одного разу довелося таки допомагати. Віталій згадує, що тоді разом із побратимами начистив стільки картоплі, що можна було б заповнити нею дві ванни. Відтоді він не дуже любить мати справу із приготуванням їжі…

Не можна вірити чуткам

Із приводу зверхнього ставлення старших товаришів по службі, «дідів», як їх називають, Віталій стверджує, що протягом півтора року служби не зустрічав жодного.

«Може, вони десь і є, але у нас не траплялися. Звісно, ми пересікались із тими, хто служив більше, ніж ми.  Але вони такі ж, як і всі інші. Кожен солдат хотів відслужити по-тихому, без «зальотів» і проблем». 

Як виявилось, за допомогою чуток можна добряче запудрити голову. Так само і Віталій вірив, що на строковій службі його можуть змусити підписати контракт із ЗСУ, але, як виявилось, то усе неправда. Звісно, він зізнається, що пропозиції із приводу контракту йому надходили неодноразово, але примусу не було. 

А от про те, що строковика можуть відправити в АТО, навіть і розмов не було. Це чистісінька вигадка, наголошує мій співрозмовник і додає, що раніше також вірив у неї. «Я переконався, що не можна сліпо вірити чуткам. Зізнаюся, коли отримав повістку, було страшнувато. Але я переборов себе і аніскілечки про це не жалкую. Служба минула тихо і спокійно. Я вдячний армії за військових друзів. Таких не знайдеш на вулиці».

26 жовтня 2017 року Віталій Гордієнко вийшов за поріг КПП військової частини. Наступного дня вдома його зустрічала уся сім’я. До речі, Віталій найменший у  багатодітній родині – має двох сестер і п’ятьох братів, які також у свій час служили у ЗСУ.

Каже, що кілька тижнів відпочине вдома. Цей час присвятить виготовленню армійського альбому, щоб зберегти приємні спогади про дні служби. У ньому зберігатиме і контакти друзів, які за півтора року стали йому майже рідними.

Спілкувалась Оксана Кириченко

Коментарі   

0 #2 петро 05.11.2017, 11:06
заказуха ..
Цитата
+1 #1 Дембель-2017 03.11.2017, 16:06
А чому немає позначки, що стаття рекламна? Ні грама правди немає. Демобілізувався цього року, служив там же - у Новоград-Волинс ькому. Пвіроку товкли нас, мов мишенят. потім ми стали товкти молодих. Відгрібали від усіх - дідів, , сержантів, офіцерів. Харчування вкрай погане - макарони 1947 року випуску у мішках з мишами привозили.
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Loading...