м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б

Злючка Грипа

kactucАгрипина хотіла стати актрисою. Одне ім’я чого вартувало! І вродою була не обділена. А як хвалила її вчителька музики! Жоден концерт у школі не відбувався без Агрипини. І на міській сцені виступала. Але вивчитися й підкорити професійну сцену Агрипині не судилося. Одразу після закінчення школи закохалася в молодого лейтенанта Ігоря. Вискочила заміж. Надовго залишила своє місто: разом із чоловіком переїжджала з гарнізону в гарнізон. Згодом народила Івася. Агрипина цяцькала сина. І коли чоловік висловлював своє невдоволення, дружина наступала, наче важка артилерія:

– Якби ти не закрутив мені голову у неповних вісімнадцять, знаєш, ким би я стала? Відомою актрисою! Виховуй своїх солдатів, а я – сина. 

Ігор Агрипину кохав, тому перечити не смів. Але коли вух дружин не було поруч, називав її Грипою.

Агрипина дуже хотіла, аби син здійснив її мрію – став актором. Проте таланту до сцени в хлопця не було. Івась ріс маминим синочком. Усе було під її контролем. Коли хлопці почали закохуватись у своїх однокласниць, він бокував від дівчат. Мама попередила: ті дівчиська тепер такі. В інституті також не крутив романів. Коли чоловік вийшов на пенсію, Агрипина настояла: хоче повернутися до рідного міста. Ігор погодився. Купили квартиру. Івась пішов на викладацьку роботу в технічне училище.

Жіноцтво навчального закладу, довідавшись, що новий працівник неодружений, узялося «опрацьовувати» потенційного кандидата. Однак Агрипина почала втовкмачувати в голову дорослого сина: ті вчительки такі…

Марія не могла дати ради сльозам. Йшла і не бачила поперед себе дороги. Так і налетіла на Івана.

– Вибачте, – мовила.

– Вам допомогти?

– Мені вже ніхто не допоможе. 

Іван подумав, що дівчина, боронь Боже, вирішила накласти на себе руки. Тому, не запитуючи дозволу, завів у найближче кафе (бачила б мама!), аби незнайомка дійшла до тями. Із її розповіді дізнався, що хлопець, із яким зустрічалася, зрадив із близькою подругою. Ще й зробив її винною. Марія працювала медсестрою. Іванові дівчина сподобалась. Уперше в житті він провів її додому і призначив побачення. Отримавши згоду, мало не пострибав від радості додому. Агрипина просікла, що син змінився, і випитала про «якусь таку». Вона вже дівчини не любила, хоча ще її не бачила.

– Марійка чудова, – переконував Іван матір.

– Де ти тепер чудових бачив? От колись дівчата були, не те що нинішні. І заміж не вискакували.

– Вискакували. У вісімнадцять! – зіронізував батько.

– А через тебе я талант згубила. Де ти взявся на мою голову?..

– Рядова Грипа, цить! – без злості мовив Ігор. – А тобі, Іване, досить холостякувати. Уже сусіди сміються. Знайом нас зі своєю Марусею.

– Ну-ну, – Агрипина зиркнула з ока на Івана й пішла шукати пігулки, вигадуючи на ходу, що б то її мало заболіти, аби розчулити чоловіка і сина.

Нарешті Іван зважився запросити Марію в гості. Батькові дівчина сподобалась, а матері – ні. Виявилося, Марія не прочитала жодної книги американського автора Сідні Шелдона. Книги Агрипині приносить сусідка-бібліотекарка. Не любить серіалів. А там Агрипина в кожній актрисі бачить себе. Не володіє досконало англійською. Агрипина в школі вчила німецьку. Мало отримує. Батьки Марії не при посадах. Мама також працює медсестрою, а батько водієм. Коли дівчина пішла додому, Агрипина влаштувала синові «холодний душ». Мовляв, Марія йому зовсім не підходить. Материнське серце відчуває. Зрештою, Іванові минуло тридцять п’ять, а їй скільки? Трішки більше двадцяти? Дівчисько. І про що йому, викладачеві, розмовляти з якоюсь медсестрою?

– Мамо, Марійку вже раз зрадили. Я не можу.

– Зрадили – значить заслужила. Теперішні дівчата вміють прикидатися наївними і невинними. А насправді.

Іван розповів Марії про розмову з матір’ю. І, наче студент, який витягнув нещасливого білета, виправдовувався:

– Я спробую переконати маму.

– А вдасться?

Таємно Іван продовжував зустрічатися з Марією. І ніяк не наважувався «переконати» матір, що вона саме та дівчина, яка йому потрібна. Агрипина ж торжествувала, гадаючи, що син забув дорогу до свого кохання. Маріїна вагітність втішила Івана. Тепер матір «здасться», був упевнений. Проте розмову відкладав. І ось нарешті заговорив про одруження з Марією. Агрипина вислухала сина мовчки. Наступного ж дня вчинила на роботі Марії грандіозний скандал. А після роботи екзекуцію продовжила, підстерігши дорогою додому. Іван нічого не знав. 

Пізно ввечері Марію забрала «швидка». Стався викидень.

Марія сама зателефонувала Іванові й попросила прийти в лікарню.

– Що трапилося? – запитав з порога.

– Твоя мама штовхнула мене на вулиці. Я впала. А перед тим скандалила на роботі.

– Штовхнула?! Ні, мама цього не могла зробити! – мовив різко.

Розмова не клеїлась.

– Йди, Іване. І більше я не хочу тебе бачити.

Здвигнув плечима. Рушив до дверей.

– Це був син, – тихо кинула навздогін Марія і заплакала.

Вона довго оговтувалася від пережитого. І від вердикту лікарів, що завагітніти вдруге не зможе. Марія закінчила медінститут. Працювала на «швидкій». Рятуючи людей, рятувала, здавалось, себе. Від сумних спогадів і самотності. Про заміжжя не думала, знаючи, що не зможе народити дитину. Задушливий літній день видався гарячим для лікарів «швидкої». Машини літали з виклику на виклик. Марія і не звернула уваги на чергову продиктовану адресу. У чоловіка проблеми з серцем. Аж біля будинку зрозуміла: це квартира Агрипини.

– Допоможіть моєму синові! – кинулася з порога постаріла перелякана Агрипина. – У нас з чоловіком, крім нього, немає нікого.

Іван, прийшовши до тями, упізнав Марію. У змучених очах з’явилася квола усмішка. До кімнати заглянула Агрипина.

– Мамо, це Марія. Вона врятувала мене. Мамо, це правда, що колись… тоді… ви штовхнули Марію? І мій… наш син… Ви його… вбили…

– Хворий, вам не можна хвилюватися, – суворо мовила молода медсестра. – Вас майже витягнули з того світу… а ви…

Лікарка цитьнула на медсестру. Агрипина стояла, наче вкопана. Ігор із жалем дивився на дружину. Із закритих Іванових очей текли сльози.

Марія поспішала рятувати іншого хворого.

Ольга Чорна

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід через соц.мережі

Оголошення