м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б
Банер 360x90 1-1-1 (шапка) Майно
Банер 360x90 1-1 (шапка) Друкарня 3
Банер 390*90 шапка реклама

"Дайте сальця обалдєнного" – як живе ринок із найсмачнішим українським салом

859927 6 w 1200Райцентр Миргород на Полтавщині називають столицею сала, пише gazeta.ua.

Його готують за спеціальною технологією — запікають у соломі за певної температури. Повну рецептуру продавці тримають в секреті. По сало їдуть з усієї України. Його обожнюють як і місцеві, так і відпочивальники ʺМиргород-курортуʺ, що складається з 4 відомих оздоровчих санаторіїв з мінеральною водою.

Щороку Миргород приймає близько 30 тис. гостей. Сало продають на центральному ринку, що починається за 300 метрів від курорту.

О 7 ранку до критого павільйону сходяться приїжджі з Полтави, Дніпра, Києва, Чернігова, Харкова, Кропивницького, Донбасу та інших регіонів.

Торгова зала залита світлом. Ліворуч продають масло, сири, чай і зелень. Вся права частина відведена під м'ясо і сало. Продавці розташувалися за трьома великими прилавками. Найбільше торговців – біля входу. На початку робочого дня вони розкладають ребра, кістці, ошийки. Кілограм останнього коштує 140 грн, ребро - 90. Важать шматки сала і формують із них стопки – від товстого, сантиметрів 5 на зрізі, до найтоншого. Просять 100-150 грн за кіло. Дають покуштувати і понюхати. Прикопчене пахне соломою.

ʺСало піднялося в ціні, бо здорожчало зерно. За тону віддала 4,5 тисячі. На рік на одного порося може і не хватити. Бо не годуємо стимуляторами, що вирощують свиню за півроку. І рецептура в нас недешева, - розповідає 51-річна Валентина, продавщиця. У рожевих гумових рукавичках зачищає великий шмат сала. Розрізає на частини і фасує по пакетах – для постійних покупців, що зробили замовлення телефоном. Пакунки розвішує на великі гаки позаду.

"Якщо зазвичай сало обпікають за годину, то ми витрачаємо три. Шкурка згорає, остається тонесенька. Одразу гарячим його солимо, і залишаємо на всю ніч. Воно візьме стільки солі, скільки потрібно. Утром, вже готове, можна везти на базарʺ.

ʺМені сала самого обалдєнного. На подарок везу родичам, в Приморськʺ, - підходить до прилавку місцевий Валерій Панасенко, 63 роки. Через плече надів коричневу шкіряну сумку. На лобі – модні сонцезахисні окуляри. Бере 3 кілограма ʺспинкиʺ, платить 360 грн.

ʺСам свинину не їм, бо діабет. Продукти в основному беру в супермаркетах. Туди хожу тільки з очками, - плескає себе по нагрудній кишені сорочки. - Щоразу читаю етикетки. Хоть дуже мілко пишуть, та глаз уже набитий. Як бачу вредні добавки – всьо, брати не можна. Так інтернет-брат каже. Де напхали менш шкідливих – купую, бо організм вже привик до хіміїʺ.

 859927 1 w 1000

Продавщиця загортає пакунок для Панасенка. Береться далі розкладати вітрину.

ʺРобота важка. У сутки, буває, спимо по 3-4 часа. Бо свиню треба розробити, вичистити, підготувати до продажу. Ще й сюди раненько привезти. Працювати з кожним годом гірше, особливо як війна почалась. Бо пенсію чи зарплату людина спершу несе в аптеку і віддає за комуналку. Із залишком йде на ринок. Розумію, тому уступаю в ціні. Найбільше жалко бабушек. Боюсь дожити до такого віку і ходить без грошей, як вониʺ, - додає Валентина. На прохання наступного покупця обрізає жир з ребер – аби догодити.

Покупців більшає. У ринку стоїть гул. Десь поряд гострять ножі. За прилавком у найбільш прохідному місці п'є чай висока і статна Оксана, 42 роки. Волосся зібрала у пучок, злегка нафарбувала губи, вдягла сніжно-білий фартук. Вона – власниця ятки. Бізнес тримає разом з чоловіком.

ʺСвиней тримаємо самі і купуємо в селян. Вчора віддали 27 тисяч за четверо поросят. Сіла і рахую – по чому ж продавати, щоб і податок покрити? На підприємців тиснуть. За 15 років роботи нарахували стажу тільки 7. Получається, і на пенсію собі не заробила. Прощє було складувати гроші і переводити в долари, щоб забезпечити старістьʺ, - каже продавщиця. Кожному, хто підходить, пропонує спробувати сало. Ріже тонкі пластини. На покупку згоджується 61-річний Володимир Предатько з Покровська на Донеччині.

859927 6 w 1200

ʺКілограма три зважте. Домашні будуть раді, - чоловік шарудить жовтим пакетом. - Грошей не шкодую ні на харчі, ні на відпочинок. За добу в санаторії ʺБерезовий гайʺ віддаю 860 гривень. При моїй зарплаті це недорого. Там, де я живу, люди мають інші проблеми. Розійшлися думками в політиці. Я був і є за Україну. А інші, які ніде не були і нічого не бачили, часто думають по-своєму – їм важко судити об'єктивноʺ.

Оксана розмінює гроші у сусідки, віддає Предатьку решту. Коли люди розійшлися від прилавку, продовжує.

ʺПравітєльство душить ринки. Домагається монополії – щоб всі йшли в їхні магазини. А туди завозить всякий непотріб. Люди бачать красиве м'ясо. Однак то обман. Знайомі продавщиці з великих торгових мереж розповідали, що штампи на ньому стоять 1975 року. Видно, оновляли держзапаси у бомбосховищах. І продали старезне – глибокої заморозки. Потерпають від сучасної політики і селяни, що держать худобу. За останні 10 років поголів'я свиней скоротилось вполовину. Таку багатющу країну пустили побоку. Щоб навести лад, треба вистріляти всіх у Верховній Раді. Жалко, що Надія Cавченко не довела діло до кінцяʺ.

До павільйону входить висока дівчина у рожевому костюмі. У витягнутій руці тримає селфі-палку, знімає ринок на смартфон. З розмови ясно, що приїхала на відпочинок із Росії.

ʺЗдешнее сало необыкновенное. Разве с шоколадом можно его сравнить. Но много увезти домой не могу, пограничними не пропустятʺ, - каже через плече. Заглядає в одну ятку за іншою. Зрештою купує кілограм у 69-річної Ніни Маляр. За росіянкою в черзі – пенсіонерка Катерина Трембач з Великобагачанського району Полтавщини.

ʺДо нас в район теж таке сало возять – по 90-100 гривень. Розмітають сразу. Завтра у чоловіка день народження, треба купити за любу ціну. Ще й плаття вибрати, щоб свято було, як годитьсяʺ, - розраховується і біжить до виходу, у речові ряди.

859927 4 w 1000 

ʺДорого сало тому, хто сидить на етажі. А хто кормить худобу – знає, скільки воно стоє, - відповідає продавчиня Маляр. Спирається ліктями на прилавок. - Отак цілий день – одні купують, інші пробують, треті голову морочать. Посмакує, покруте, 150 раз м'ясо перевернеш для нього, а воно розвернеться і піде. Кожен свої копійки рахує і хоче купити найлучше. Я сама така – шукаю домашню сметану, овочі, птицю. Бо в магазинах гроші деруть, а продають саму хімію. І онуки до неї звикли. Кажуть, селянське молоко коровою віддає. А чим же йому пахнути? Наше покоління треба вбить, бо знаємо справжній смак продуктівʺ.

ʺТітко Ніно, дайте кіло сальця. Теща приїхала з Переяслав-Хмельницького. Вчора поїла запаси, треба ще на стіл – щоб задобритиʺ, - 41-річний Олександр Здоров сьорбає каву з картонного стаканчика. Зайшов у мˈясний павільйон перед відкриттям своєї лавки з електроінструментами.

ʺРаніше робив на арматурному заводі. Думав набрать врєдний стаж – одробить 13 год і в 55 піти на пенсію. Так кілька років тому змінили правила, пропав смисл работать. А в торгівлі добре получаєтьсяʺ.

 ʺВсе роздерибанили, розумних дітей випхали за границю, - підтримує Ніна Маляр. - Маю 43 годи стажу, а пенсію получаю мінімальну — тищу вісімсот. Торгую на базарі, щоб не просить у дітей на ліки і хліб. Ось знову у шлунку запекло, буду пить таблєткуʺ, - шукає в сумці потрібну пластинку. Запиває пігулку і обслуговує наступного клієнта. У неї попереду щонайменше 5 робочих годин.

За рік українське сало подорожчало в середньому в країні на 40%, або на 20 грн. Найдорожче його продають у Чернівецькій області. Вартість сала зросла до 77%, а найменше в Одеській області – 5%. На Полтавщині цінник сала зріс на 57%.

Автор: Ірина БАБЕНКО

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід через соц.мережі