м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б
Банер 360x90 1-1 (шапка) Друкарня 3
Банер 390*90 шапка реклама

Отакі, дітки, заробітки!

гадячанка наГадячани продовжують випробовувати свої сили в пошуках роботи за кордоном. Традиційно, одним із найпопулярніших напрямів залишається Польща. Проте не завжди те, що обіцяють роботодавці, виявляється правдою. Днями з-за кордону повернулась героїня цієї публікації, яка погодилась розповісти нам, які «сюрпризи» очікували її на чужій землі.

Наважитись поїхати за кордон Олені було важко, але іншого виходу не було – мізерна зарплата, змусила її спробувати заробітчанство. Знайти роботу було неважко – знайома із Гадяча «за невелику плату» пообіцяла влаштувати на хороше місце:

«Вона сказала, що разом поїдемо на хорошу роботу. Нібито там працює її давній знайомий, який вже про все домовився. Але, щоб нас «зустріли» добре, треба заплатити…

Як виявилось, мене надурили ще в Гадячі.  «Хороша знайома» знайшла цю роботу в Інтернеті. І ніякого знайомого там у неї не було. Куди вона поділа мої гроші – я не знаю, зв'язок із нею втратила тільки-но приїхала до Польщі».

Черговий обман Олена помітила, коли обговорювала зарплатню із потенційними роботодавцями. Спершу їй обіцяли 12 злотих за годину. У Києві, коли сіли в автобус, зарплата «впала» до 10 злотих, на заводі «Samsung» у місті Вронкі, куди її влаштували, вже пообіцяли  8 злотих, а в цеху – 7 злотих.  

Не дивлячись на це, вона вирішила не здаватись і таки спробувати попрацювати. Протягом першого тижня її, разом із іншими заробітчанами, поселили в пристойні умови, «поставили» на хороші робочі процеси, смачно годували. Загалом, усе було майже прекрасно. На стажуванні показували, як працюють поляки, і обіцяли, що цю ж роботу надалі виконуватимуть і приїжджі.

«Поки проходила стажування, думала, що їздитиму сюди працювати роками. А потім почалося пекло. Нас поставили на процеси, які зазвичай доручають українцям. Вони виявилися складними. Змушували тягати тачки вагою по 200 кг. А одного разу поставили на конвеєр, де мені ледь не відрізало пальці», – розповіла Олена.

До того ж, був постійний контроль: майстри, яких називають «лідерами», контролювали кожен крок заробітчан. Доходило до того, що не пускали до вбиральні. Та й умови проживання після стажування кардинально змінились. Із комфортної кімнати Олену разом із іншими переселили до вологого підвального приміщення, де було практично відсутнє світло, а зі стелі капала вода. 

«Я вирішила тікати. Слава Богу, що мала гроші на дорогу додому, які завжди носила при собі. Та й договору із роботодавцем я, на відміну від інших, не підписала. Попросила взяти на вивчення пакет документів, а коли прочитала, то виявилось, що ми там не працюємо, а просто приїхали на екскурсію…»

Утекти із заводу вдалося, але й повертатися додому без заробітку не хотілося. Тому Олена влаштувалась на іншу роботу – вирішила спробувати збирати полуницю. Але ця робота була не кращою. Працівників вивезли у поле за 450 км від найближчого населеного пункту і поселили у корівники.

«Перше, що питали, це чи є у нас гроші, щоб повернутись додому. А потім забирали паспорти. Казали, що на оформлення. Я, як почула це, відразу повернулась у наш сарай, зібрала речі і втекла. Тікало нас четверо: жінка, яка вже пропрацювала там певний час і мала заощадження, ще двоє дівчат, які не захотіли здавати паспорти, а також молодий хлопець, якому паспорт так і не повернули. Близько тижня він оббивав пороги, ночував десь у полі, але паспорт назад так і не отримав…»

Дорогу додому Олена згадує неохоче. Попутників підбирати ніхто не хотів, польську розуміла лише одна з них. Їхали довго, із пересадками, потім сіли в автобус, який не зрозуміло куди їхав, але таки дістались до Варшави, а звідти в Україну.

Свій неприємний досвід Олена тепер згадує із жахом: «По біометричних паспортах їхати на заробітки не варто, ніхто нас там не чекає. Бо ні гарантій, ані соціальної  чи правової захищеності ви не матимете. То тільки розказують, як це легко виїхати на заробітки по біометриці. Обіцяють золоті гори, а насправді відправляють на рабську роботу. Тому, якщо вже вирішили їхати працювати за кордон, то обов’язково робіть це офіційно, а не так, як я».

Спілкувалась Оксана Кириченко

Коментарі   

+2 #3 Vovik 08.06.2018, 21:19
Вся Польша 650 км,куда вас возили може в Германию!
Цитата
+3 #2 Єгор ка 08.06.2018, 20:15
Так званій «Олені» робити не хочеться, навчатись не хочеться а потрібно грошей побільше, поселитись в "пристойних умовах, «стати на хороші робочі процеси», «смачно годуватись». По замашкам вимальовується натуральний народний депутат України. Таким оленям одна дорога - в ради, адміністрації, суди України, там їх як собак не стріляних.
Цитата
+7 #1 Сергій Р 08.06.2018, 10:39
Мені цікаво, де в Польщі можна виїхати в поле за 450 км від найближчого населеного пункту? Щось тут не клеїться
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід через соц.мережі