м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б

Поважаймо одне одного

6895018 originalРанок. Стою на нашій автобусні зупинці у Книшівці. Після дощу. Вибоїни та числення ями на дорозі залиті водою. Їде з села Дучинці в Книшівку велосипедом молода жінка. Гарно одягнена, приємна, усміхнена, вміло обминала кабиці на дорозі. Все було добре. Але тут назустріч «летить» легковий автомобіль. І тут, недалеко від зупинки, де обоє зустрічних порівнялись, сталось таке, що вразило мене і ще двох людей, що чекали автобуса, до глибини душі. Машина вскакує своїми колесами у вибоїну і обдає жінку з ніг до голови брудною водою. Машина полетіла далі по трасі. Розгублена жінка дивиться то вслід автівці, то на свій одяг, руки, велосипед. І враз на її очі накотилися сльози, усміхнене лице змінилось на розгублене, обурене. Стоїть і з розпачем, мабуть, думає: «Їхати далі куди зібралась, так брудне все. Повертатись назад додому, так вже майже доїхала до місця і не попаде своєчасно куди збиралась». Після деяких роздумів, витерши носовою хусткою лице і руки, поїхала далі. Можна зрозуміти, з якими почуттями вона продовжила свою поїздку. А що ж легковик? Водій, звичайно, не міг помітити всього цього, мабуть, і не думав про те, що сталось. Наш напрямок дороги, можна сказати, є тупиковим, тобто транзитного транспорту тут майже немає. Ми майже всі з тутешніх кількох сіл і знаємо одне одного, якщо не поіменно, то хоч в обличчя. Хочеться запитати в того горе-водія: невже ти зі своїх затемнених вікон серед білого дня не помітив людину, що їде назустріч на велосипеді? Невже не помітив, що їдеш після дощу і по якій дорозі? Невже не помітив що їдеш в населеному пункті і не бачиш знаку обмеження швидкості 40 км/год.? Ще можна задавати подібних запитань безліч. Але скажу коротко: ми тут всі земляки, родичі, куми, свати або просто знайомі. Тож давайте поважати одне одного. Ми ж люди!

В. Терещенко 

Фото використане як ілюстрація

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Loading...