м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б
Банер 390*90 шапка реклама

скрипаліЗразковий ансамбль скрипалів «Чарівний смичок» (керівник Валентина Гриб) став лауреатом Всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Мамина сорочка», який проходив 21-22 жовтня у Полтаві. Ансамбль нагороджений Почесною грамотою за зайняте друге місце та цінними подарунками.

інтернат копия14 жовтня світле і радісне свято – Покрови Пресвятої Богородиці. Особливо шанували в Україні Покрову запорізькі козаки. Вона була їхньою заступницею у далеких походах. Саме тому в Україні свято отримало назву Козацька Покрова і відзначається ще як День українського козацтва.

шимкаЗа ініціативи Департаменту освіти і науки Полтавської ОДА та обласного центру естетичного виховання учнівської молоді 4 жовтня відбувся традиційний обласний конкурс мініатюр серед педагогів декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва позашкільних навчальних закладів. Нинішнього року педагогічні працівники готували  творчу роботу на тему «Україно! Ти для мене диво.

imageЩедрим островом духовності для гадячан стала центральна бібліотека ім. Лесі Українки, яка в 2016 році святкуватиме своє 155-річчя. Сюди залюбки йдуть попрацювати і приємно відпочити молодь і літні люди, радо зустрічають відвідувачів бібліотечні клуби за інтересами: «Берегиня», «Панянка+», «Пальміра», «Золотий вік». Працівники бібліотеки – активні учасники та неодноразові переможці обласних та всеукраїнських конкурсів. ЦБ ім. Лесі Українки – ключовий партнер проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України, який передбачає створення в Гадячі маршруту «Лесиними стежками» з метою збереження та популяризації літературної спадщини славних представників родини Драгоманових – Олени Пчілки та Лесі Українки.

ДрагомановЦікаві факти із життя та діяльності українського публіциста, історика, філософа, економіста, літературознавця, фольклориста та громадського діяча.

Народився 30 вересня 1841року у місті Гадяч у родині дрібнопомісного дворянина. Його батьки були нащадками козацької старшини. Крім російської та української мов, він володів ще п’ятьма. Дуже любив читати. Навчався у Гадяцькому повітовому училищі з 1849 по 1853 рік. Продовжуючи навчання в Полтавській гімназії, Драгоманов накопичував свої знання з історії, географії та мови. Перебуваючи в Женеві, Михайло Петрович заснував вільну українську друкарню. У ній видавалися твори Шевченка, Мирного, Білика та інших геніїв української літератури. Його дружина Людмила була акторкою. Обвінчалися вони 1864 року. У шлюбі народилося двоє дітей – донька Людмила та син Світозар. Михайло Драгоманов мав брата Олександра та сестру Ольгу (Олена Пчілка). Він оплачував їхнє навчання, тому знаходився у скрутному матеріальному становищі. Михайлу Петровичу доводилось працювати на декількох роботах: вести лекції в гімназії, писати в журналах та газетах. Часто бував за кордоном. Відвідав Берлін, Гейдельберг, Відень, Флоренцію та Прагу. Любив їздити до Львова. Розробив концепцію народності літератури. За свої проукраїнські погляди Драгоманову заборонили жити в Україні згідно указу Олександра ІІ у 1875 році. У нього було безліч псевдонімів — Толмачов, Українець, М. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Чудак. У 1889 році його запросив уряд Болгарії переїхати до Софії. Михайло Петрович очолює кафедру всесвітньої історії. За кілька років до смерті М.П. Драгоманов написав працю «Чудацькі думки про українську національну справу». Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії. Хворів на аневризму аорти, через що йому було важко говорити. Помер від розриву аорти 2 липня 1895 року. Похований у Софії.

Олена ТелігаМи живемо в таку історичну епоху, коли надзвичайно складно усвідомити всі масштаби Голокосту. Зрозуміло, євреї його пам'ятають, це для них непорушна пам'ять і урок історії. Однак загиблі люди, у першу чергу, були громадянами нашої країни. Вони були й українцями теж.

Здається, неможливо зрозуміти причину такої дикої агресії і злості, усвідомити первопричини жорстокості і цинізму. Єдине, що залишається нам сьогодні, у чергову річницю цієї абсолютно неймовірною трагедії, – це пам'ятати. Пам'ятати про тих людей, які дивилися в очі смерті, але йшли на неї. Про тих матерів, які готові були віддати життя, але врятувати дитину. Про тих, хто безвинно загинув через чиюсь хвору уяву, із чиєїсь примхи. Ми повинні не просто пам'ятати. Необхідно про цей страшний історичний урок неодмінно розповідати дітям. Про нього треба сурмити по радіо і телевізору, у газетах і в Інтернеті. І тоді є шанс, що людство більше не породить жорстокість таких неймовірних масштабів.

Вхід через соц.мережі

Оголошення