м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б

imageЩедрим островом духовності для гадячан стала центральна бібліотека ім. Лесі Українки, яка в 2016 році святкуватиме своє 155-річчя. Сюди залюбки йдуть попрацювати і приємно відпочити молодь і літні люди, радо зустрічають відвідувачів бібліотечні клуби за інтересами: «Берегиня», «Панянка+», «Пальміра», «Золотий вік». Працівники бібліотеки – активні учасники та неодноразові переможці обласних та всеукраїнських конкурсів. ЦБ ім. Лесі Українки – ключовий партнер проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України, який передбачає створення в Гадячі маршруту «Лесиними стежками» з метою збереження та популяризації літературної спадщини славних представників родини Драгоманових – Олени Пчілки та Лесі Українки.

ДрагомановЦікаві факти із життя та діяльності українського публіциста, історика, філософа, економіста, літературознавця, фольклориста та громадського діяча.

Народився 30 вересня 1841року у місті Гадяч у родині дрібнопомісного дворянина. Його батьки були нащадками козацької старшини. Крім російської та української мов, він володів ще п’ятьма. Дуже любив читати. Навчався у Гадяцькому повітовому училищі з 1849 по 1853 рік. Продовжуючи навчання в Полтавській гімназії, Драгоманов накопичував свої знання з історії, географії та мови. Перебуваючи в Женеві, Михайло Петрович заснував вільну українську друкарню. У ній видавалися твори Шевченка, Мирного, Білика та інших геніїв української літератури. Його дружина Людмила була акторкою. Обвінчалися вони 1864 року. У шлюбі народилося двоє дітей – донька Людмила та син Світозар. Михайло Драгоманов мав брата Олександра та сестру Ольгу (Олена Пчілка). Він оплачував їхнє навчання, тому знаходився у скрутному матеріальному становищі. Михайлу Петровичу доводилось працювати на декількох роботах: вести лекції в гімназії, писати в журналах та газетах. Часто бував за кордоном. Відвідав Берлін, Гейдельберг, Відень, Флоренцію та Прагу. Любив їздити до Львова. Розробив концепцію народності літератури. За свої проукраїнські погляди Драгоманову заборонили жити в Україні згідно указу Олександра ІІ у 1875 році. У нього було безліч псевдонімів — Толмачов, Українець, М. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Чудак. У 1889 році його запросив уряд Болгарії переїхати до Софії. Михайло Петрович очолює кафедру всесвітньої історії. За кілька років до смерті М.П. Драгоманов написав працю «Чудацькі думки про українську національну справу». Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії. Хворів на аневризму аорти, через що йому було важко говорити. Помер від розриву аорти 2 липня 1895 року. Похований у Софії.

Олена ТелігаМи живемо в таку історичну епоху, коли надзвичайно складно усвідомити всі масштаби Голокосту. Зрозуміло, євреї його пам'ятають, це для них непорушна пам'ять і урок історії. Однак загиблі люди, у першу чергу, були громадянами нашої країни. Вони були й українцями теж.

Здається, неможливо зрозуміти причину такої дикої агресії і злості, усвідомити первопричини жорстокості і цинізму. Єдине, що залишається нам сьогодні, у чергову річницю цієї абсолютно неймовірною трагедії, – це пам'ятати. Пам'ятати про тих людей, які дивилися в очі смерті, але йшли на неї. Про тих матерів, які готові були віддати життя, але врятувати дитину. Про тих, хто безвинно загинув через чиюсь хвору уяву, із чиєїсь примхи. Ми повинні не просто пам'ятати. Необхідно про цей страшний історичний урок неодмінно розповідати дітям. Про нього треба сурмити по радіо і телевізору, у газетах і в Інтернеті. І тоді є шанс, що людство більше не породить жорстокість таких неймовірних масштабів.

img416Маленьке село Хитці, де є маленька школа. Але з якою любов'ю та відповідальністю ставляться вчителі до своїх вихованців! Чудово, із піднесенням пройшов тут перший дзвінок для першокласників. Батьки та всі присутні були зворушені чудовим концертом, який підготували учні. А першокласники також показали віршовану літературну композицію для присутніх на цьому святі. Надовго учні запам'ятають його та будуть з натхненням здобувати знання в школі для подальшого самостійного життя. Щасти вам, милі першокласники! Нехай ніщо не засмутить перебування у стінах рідної школи.

DSCN0633Традиційно 15 вересня у закладі відбувся День відкритих дверей під назвою «Вернісаж дитячої творчості»! На святі дітки ознайомилися з напрямками роботи закладу, переглянули виставку робіт вихованців та керівників гуртків, отримали подарунки та грамоти за призові місця у конкурсах різних рівнів, а також взяли участь в ігровій програмі.

originalЩорічно 22 вересня згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 2001 року №1020 в Україні відзначається День партизанської слави, як данина всенародної поваги ветеранам антифашистського Опору: колишнім підпільникам і партизанам, захисникам і визволителям рідної землі – усім, кого ми з гордістю називаємо народними месниками, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами у глибокому тилу, не шкодуючи свого життя.

6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань Радянської Армії на захід.

За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджені орденами і медалями, 223 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу.

Бойові дії партизанських загонів у тилу ворога почалися відразу ж після вступу загарбників на українську територію: злітали в повітря мости, йшли під укіс ешелони – земля горіла під ногами фашистів. Немеркнучою славою оповили себе видатні організатори і керівники підпільно-партизанського руху в Україні: Д.Коротченко, начальник Українського штабу партизанського руху Т.Строкач, легендарні партизанські командири і комісари: С.Ковпак, О.Федоров, О.Сабуров, М.Наумов, М.Попудренко, С.Руднєв, П.Вершигора, І.Бовкун та багато інших.

Перші партизанські загони на Полтавщині почали формуватися ще у серпні 1941 року на базі винищувальних загонів, створених у районних центрах області.

Полтавський історик-краєзнавець В.Я. Ревегук у своїх дослідженнях про Полтавщину в роки Другої світової війни 1939-1945 рр. підкреслює, що центром партизанського руху на Полтавщині мав стати Гадяцький район. Саме його підпільний обком партії на чолі з С.Ф. Кондратенком та Г.Ф. Яценком обрав місцем свого перебування. Тут було створено 7 партизанських загонів загальною чисельністю близько 150 чоловік, але ні військового, ні партійного єдиного керівництва ними не існувало. Деякі із загонів очолювали випадкові люди, тому й доля їх на початку окупації склалася по-різному.

Найбільш вдало розпочав боротьбу з окупантами партизанський загін із села Сари (командир А.В. Граніт). Були заготовлені запаси зброї і продуктів, викопана землянка, підземний бункер з опаленням на 35 чоловік, а також встановили зв'язок з іншими партизанськими загонами, які базувалися в лютенських лісах. Партизани влаштовували засідки, нищили ворожу техніку та живу силу. Партизанський загін у Римарівці очолив начальник Гадяцького районного паспортного столу Коноплянко. Відразу ж по приходу німців його разом із комісаром схопили поліцаї і видали німцям на розправу. По причині неорганізованості розпалися і Великобудищанський (командир С.О. Магда), і Книшівський (командир Ф.К. Ніжинець) партизанські загони. Повністю було знищено Лисівський загін. Рештки Соснівського (командир В.О. Левченко) та Вельбівського (командир Ю.К. Орел) загонів були розгромлені на хуторі Веселому в січні 1942 року. Тут полягли і секретарі Полтавського підпільного обкому партії С.Ф. Кондратенко і Г.Ф. Яценко. Плішивецький загін (командир С.І. Мартиненко) також майже весь загинув у кінці 1941 року. Секретар Гадяцького підпільного райкому партії В.М. Степаненко та інструктор І.Т. Сахно змушені були переховуватися у знайомих. Та 17 грудня 1941 року німці оточили їх. Під час перестрілки В.М. Степаненко був убитий кулею в голову, а пораненого в обидві ноги І.Т.Сахна німці захопили в полон і стратили. Після розгрому партизанського руху на Гадяччині Полтавський підпільний обком КП(б)У перебрався до лютенських лісів, куди зібралися рештки партизанських загонів Полтавщини, щоб продовжити боротьбу з ворогом. Героїчні подвиги українських партизанів у пам’яті народу житимуть вічно. Сьогодні ми низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто, нехтуючи смертю, зупинив фашистську навалу ціною власного життя.

Іван Бережний, голова ради районної організації ветеранів

Loading...