м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б
Банер 390*90 шапка реклама

«Переїхали у Вельбівку, коли під Торецьком застрелили дівчину»

DSC 1983 копияТетяна Баленко йде нам на зустріч – розуміє, що кореспонденту знайти їхнє нове помешкання буде непросто. Двір на околиці села довгий час пустував і добряче заріс кущами та бур’яном, тому спершу, зрозуміти, що тут хтось живе, можна лише підійшовши ближче: видно витоптану траву біля шовковиці і чути голосний гавкіт собак. Кілька тижнів тому у Вельбівці з’явились новосельці – родина Баленків переїхала із Торецька Донецької області. Яким було їхнє життя під обстрілами, чому вони обрали саме Гадяччину і як живуть нині – читайте далі.

«При переїзді майже нічого взяти із собою не змогли, бо в місті діє заборона  на вивіз вантажними автомобілями, – розповідає Тетяна і запрошує нас у двір, де її сини, 8-річний Данило і 3-річний Володимир, граються із котами. Нині тварини – це чи не єдина забавка для хлопчаків. – Їхали двома легковими авто, в одному ми із дітьми, у другому – сестра із чоловіком. Тому взяли лише найнеобхідніше і, звичайно, наших тварин – привезли двох собак Хільду і Елана, чотирьох котів і морську свинку. Спочатку сусіди остерігались собак (Елан майже повністю лисий), усі думали, що він хворий. А з ними усе в порядку, то така порода – китайська хохлата, у них паспорти є».

Подвір’я невеличке, за будинком вже встигли розробити маленький город і посадити   помідори, огірки і капусту. Поки росте своя городина, харчуються тим, що привезли із Донеччини – крупами і макаронами, які варять у мультиварці. Дуже допомогла сусідка баба Галя – днями принесла цілий мішок картоплі. В іншому пристосувались як змогли – збудували  вуличний душ і купили козу, що для людей, які все життя прожили у місті, майже екзотика.

«Поїхали у село, бо думали, що так буде легше вижити. Козу знайшли по оголошенню із вашої газети. По неї їздили аж у Глибоку Долину і, можна сказати, що врятували від голодної смерті. Історія не дуже приємна: господарка її майже не годувала і не випускала на вулицю. Купували двох кролів, але вони пропали. Хотіли розвести курей, поїхали у Гадяч на базар, але не взяли, бо дуже дорого. От, наприклад, таке порося, яке у Гадячі коштує 1500 гривень, у Торецьку можна купити за 350». 

На вулиці спекотно, тому спілкуватися продовжуємо у будинку. Кімната тут всього одна, по кутках стоять ліжка, під стіною – стіл і шафа:

«Усе життя жили в Торецьку. Там познайомились із чоловіком, одружились, народили діток. Він працював на шахті, я – учителем української мови і літератури в школі.

Але усі наші плани зруйнувалися, коли почалася війна. Ці чотири роки було дуже важко, але ми сподівалися на краще, бо нам казали: потерпіть ще місяць-два – і все закінчиться. І ми чекали. Було жаль кидати нажите – у нас там залишились дві трикімнатні квартири. І продавати не хотілося, думали, буде дітям, все ж таки два хлопці росте.

З часом ставало все важче і важче, усі шахти закрились, чоловік працював на незаконних копанках. Максим (чоловік Тетяни – авт.) кілька разів намагався піти в АТО по контракту, але йому постійно відмовляли, казали, що із Донецькою і Луганською реєстрацією не беруть…  

А останнім часом почали стріляти все частіше… От, наприклад, у Краматорську  чи Слов’янську більш-менш тихо. А ми жили у «сірій зоні», поруч із Горлівкою, де стріляли частіше. Були такі сильні вибухи, що доводилося вночі ховатися в підвали».

Уперше родина намагалась виїхати ще у 2014-му. Їздили до родичів на Західну Україну, але надовго там не затримались і повернулись назад у Торецьк. І можливо б, залишалися там і досі, якби постріли не почастішали. Коли знову розпочалися активні бойові дії і родина кілька ночей провела у підвалі ховаючись, твердо вирішили їхати. 

«Подивились в Інтернеті, де це Полтавська область, і вирішили зупинитись на ній.  Спочатку поїхали у Лохвицький район, село Свиридівка. Там сподобалось, але школа закривається, та й дитсадка немає. Тобто перспективи ніякої. Потім були у Миргороді, але там дуже дорого. Знайшли одне село, де нам сподобалося, але  хати безкоштовно не давали  (треба платити 1000  грн + комуналка), а роботи у селі немає, заробити ніде.

А потім побачили оголошення, де вказано, що у Вельбівці здається хата безкоштовно. Платити треба лише за світло (газ тут підведений, але відрізаний). Варіант якраз для нас,  грошей мали небагато, тож вирішили їхати. Того дня, коли ми переїхали у Вельбівку, у новинах саме показували, що під Торецьком застрелили 15-річну дівчинку…»

Хоч і важко було звикнути до нового місця, та все ж родина потроху обживається. Сестра Тетяни  Ірина вже встигла влаштуватись диспетчером на одному із підприємств Гадяча. Чоловіки також без діла не засиджується – обоє у процесі підбору роботи і проходять стажування. Єдина, хто поки без діла, – сама Тетяна.

«Поки що я «прив’язана» до дому і дітей, за якими потрібен постійний нагляд. Мені пощастило у тому, що тут дуже добрі і чуйні люди. Знаєте, ми тут недавно, але  ще жодного разу нам ні в чому не відмовили. Попросила у сільраді, і мені допомогли влаштувати меншого до дитсадка. Поїхала у Гадяч, і там допомогли отримати путівку до табору старшому. А поки діти будуть зайняті, і я зможу знайти собі роботу. Можливо, і не за спеціальністю (розумію, що педагогів тут і своїх вистачає), та все ж кудись влаштуюся».  

Повертатися назад у Торецьк родина не збирається. Тетяна каже, що пережите ще довго нагадуватиме про себе у згадках і снах. Проте і залишатися надовго саме у цьому будинку вони також не планують. Згодьтеся, жити шістьом в одній кімнаті на двох ліжках не надто комфортно. Та й як не як, а хочеться мати власне житло. Поки що житимуть так, зароблятимуть  гроші, щоб покращити свій побут. Можливо, шукатимуть житло також у Гадяцькому районі, але в іншому селі. Вельбівка дуже подобається своїми краєвидами, але купити будинок тут їм не по кишені. Єдине, у чому вони впевнені стовідсотково, що саме їхнє життя потроху налагодиться.   

«Приходьте до нас ще, через рік!  На Гадяччині така гармонія. Здається, що по всій Полтавській області лише тут так гарно і спокійно».

Оксана Кириченко

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід через соц.мережі

Оголошення