м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б
Банер 360x90 1-1-1 (шапка) Майно
Банер 360x90 1-1 (шапка) Друкарня 3
Банер 390*90 шапка реклама

Той, хто рятує світ

mappamondo«На ранок треба бульйон, багато бульйону» – таке повідомлення я отримала колись, ще в 2013 році, вночі в нашому гарячому, аж пекельному чатику хронік Майдану. Там не плакали й не боялися – там діяли. Ніщо так не долає страх, як конкретні дії. І тоді по всьому Києву серед ночі дівчата, як і я, діставали курей від мами: свіженьких, домашніх, вирощених із любов’ю, і варили той бульйон… відрами. Бо треба.

 

Це «треба» на багато років увійшло в наше життя як закон. Велике таке ТРЕБА. Треба ліки – знайдемо. Треба продукти – несемо. Треба одяг, треба взуття, треба приціл, треба колеса, треба «броніки», треба каски, треба… треба… треба.

У 2014 році волонтерство замінило собою більшість державних інституцій. Волонтери були й Міністерством соціальної політики, і МОЗом, і МВД, і Міністерством Оборони… Коли читаю хроніки врятування держави від одіозних спасителів, я завжди бачу перед очима волонтера з його «плюшками для розвідників»: звичайного чоловіка, який вивозив із окупації лежачих стареньких; звичайну жінку, яка ризикуючи своїм життям, годувала наших бійців. Я згадую завжди витончену, і навіть гламурну, пані, яка швидко шубу й підбори змінила на берці й бушлат і вивчила всі, навіть таємні, стежки на нуль. Бабусі, які до третьої ночі тихенько співають у підвалі; і їм ніхто не зробить зауваження, бо всі знають – вони там плетуть сітки, бо там треба. Бізнесмен, який укладав мільйонні контракти, возить авто ледь не з усього світу. Вчителька музики, яка дзвонить мені серед ночі та й каже: «Ти не подумай, що я дурна. Я просто не знаю. Мені треба рейку якусь і приціл, а тут в повідомленні тільки букви й цифри. І я не знаю, як і де це шукати». І ми до ранку шукали й знаходили рейку та приціл. Журналісти, лікарі, доктори наук, кандидати, водії, рекламісти та телезірки за якусь мить стали спасінням України. І, звичайно, заслуга політиків велика. Але ось ці всі маленькі малопомітні люди – вони рятували Україну в той перший, найстрашніший і найпекельніший рік. Їхні книжки цінніші, бо написані особистими втратами, власними мозолями; вони дивляться червоними від безсоння очима; вони говорять до тебе короткими уривчастими фразами. Коротко та завжди по суті, щоби встигнути!

Коли я дивилася фільм у музеї АТО в Дніпрі, він супроводжувався весь час нашими твітами, дописами у Фейсбуці, коментарями й чатами. І я не могла стримати сліз. Вони просто лилися… мовчки. Бо вся ця історія п’ятирічної війни – вона про НАС. Сьогоднішня Україна – вона НАША.

За кожним тим повідомленням на фоні страшної війни я бачила обличчя конкретних людей. Які відмахувалися, і відмахуються від свого героїзму. Які в найстрашніші часи змінили країну, змінили мене особисто.

Колись я пожартувала у ФБ: «Єслі українцям у Фейсбуці написать, шо завтра срочно нужна ядєрна бомба, то спустя два часа все буде готово, а на додаток, чай бутерброди й концерт». Це якраз про наших волонтерів. Які змінили саму суть волонтерства.

Сьогодні все ж держава взяла на себе більшість функцій, які прикривали собою волонтери. Вони, змінивши світ, змінилися й самі. Для тих, хто тоді, ще в 2013 році, різав бутерброди тисячами, варив бульйони, возив шини та носив дрова, вивозив і виносив на собі поранених; для тих, хто за день вчився шити армійські рукавички, шапки, термобілизну, вивчав у 2014 вовчі стежки на Сході, калібри, приціли та класифікацію бронежилетів; світ вже ніколи не зможе стати таким як раніше. І вони продовжують робити свою справу сьогодні. Колись у свого друга я побачила в шафі старий обпалений, місцями подертий бушлат, у якому він у перші роки війни мотався «до своїх». Запитала його: чому не викинеш? Він усміхнувся і відповів: «Ще не час. Раптом хтось ще подзвонить і скаже, що… треба».

Ці люди давно стали новітніми супергероями.

Сьогодні День волонтера. І для мене це День щирих сердець, щирих людей, із якими цей світ стає кращим, добрішим, світлішим. І я вітаю усіх: і тих, хто знає всі вовчі стежки Донбасу; тих, хто серед ночі може сказати ціну на ліки та де є вільні місця у лікарнях; хто пам’ятає вартість прицілів, тепловізорів, броніків; тих, хто із заплющеними очима вміє плести масксітки й кікімори; тих, у кого в телефоні й в онлайн-банкінгу є активні номери з підписом «волонтер».

Дякую вам! Ви рятуєте світ! Ви даруєте і віру, і надію!

Привітайте свого волонтера, а він, певно, є свій вже в кожного. Ваша підтримка надзвичайно важлива. Запитайте, які зараз у нього відкриті потреби, і долучіться. Іноді навіть п’ять гривень та кілька хвилин часу рятують чиєсь життя.

Татуся Бо, opinionua.com

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід через соц.мережі